Айюб Хан Мухаммед (14 травня 1907, с. Рехана поблизу Хріпура, провінція Хазара Британської Індії — 19 квітня 1974, Ісламабад)  — пакистанський військовий і державний діяч.

Закінчив Алі-гархський мусульманський університет і Військову академію в Сандхерсті (Велика Британія). Офіцер британської колоніальної армії (1927–1947), учасник Другої світової війни, генерал-майор (1948). У 1951 призначений головнокомандувачем пакистанської армії. Із 1954 — міністр оборони.

7 жовтня 1958 в Пакистані відбувся військовий переворот. 27 жовтня, замість обраного в 1955 Іскандера Мірзи, Айюб Хан оголосив себе президентом країни, перебравши на себе диктаторські повноваження. В результаті перевороту був розпущений парламент, заборонені партії, запроваджена цензура преси та військові трибунали. Формально демократія була відновлена у 1962 після прийняття нової конституції Пакистану. Проте влада залишалася в руках військових.

Урядові Айюб Хана, незважаючи на недемократичні методи правління та авторитаризм, вдалося добитися суттєвих успіхів в економіці. Була розпочата аграрна реформа, розвивалася національна промисловість. Проте ці реформи не змогли подолати вплив Однак, усі економічні реформи не змогли зламати вплив «21 родини» — найвпливовіших олігархічних груп, які в середині 1960-х продовжували контролювати 60% промислового та 80% банківського капіталу Пакистану.

У лютому 1960 Айюб Хана був переобраний на президентський пост. На чергових президентських виборах у 1965 опозиція висунула як єдиного кандидата сестру «батька нації» А. М. Джинни — Фатіму Джинну. Проте це не завадило Айюб Хану перемогти.

У зовнішній політиці Айюб Хан продовжив попередню орієнтацію на США та підтвердив участь Пакистану у військових структурах СЕАТО. В середині 1960-х Пакистан робив спроби підтримання антиіндійського повстання в Кашмірі. Проте це привело до погіршення становища Пакистану і короткотривалої, але повномасштабної війни з Індією у 1965. Шукаючи союзників, Пакистан почав зближуватися з Китаєм.

Айюб Хан використав конфлікт для того, аби запровадити 6 вересня 1965 воєнний стан, що тривав аж до 1969. У листопаді 1968 під час виступу у Айюб Хана на 200-тисячному мітингу в Пешаварі студент політехнічного коледжу двічі вистрелив у нього. Президент залишився живим. Розпочалися репресії проти всієї опозиції, яку він звинуватив в підготовці замаху на своє життя. Було арештовано тисячі осіб, серед яких були популярні керівники опозиційних партій Зульфікар Алі Бхутто та Абдул Валі Хан. У відповідь на це у головних містах країни — Карачі, Лахорі, Лаяпурі, Равалпінді — почалися масові виступи. Уряд запровадив комендантську годину та обмеження зібрань. Все це привело до прямих зіткнень демонстрантів з поліцією, з'явилися перші жертви.

Уряд 11 лютого 1969 перевів З. А. Бхутто під домашній арешт у Ларкані на півночі Сінду, який перетворився на неофіційний центр опозиції. 15 лютого 1969 Айюб Хан змушений був скасувати воєнний стан. Айюб Хан для збереження влади зробив спробу створити проурядову коаліцію з представників правлячої Мусульманської ліги та ще семи поміркованих партій. Але це об'єднання, що отримало назву Комітет демократичних дій, не змогло завоювати довіру в народу. Також провалися ідея провести круглий стіл в кінці лютого — початку березня 1969.

Увечері 25 березня 1969 у радіозверненні до народу Айюб Хан оголосив про свою відставку. Владу було передано головнокомандувачу збройних сил 52-річному генералові Агі Мохаммеду Ях'я Хану.