Ян Каспро́вич (пол. Jan Kasprowicz; *12 грудня 1860, Шимбор —†1 серпня 1926, Поронін) — польський поет-модерніст, працював у редакції газети «Kurier Lwowski». Згодом професор і ректор Львівського університету. Хрещений батько Андрія Франка.

Народився в сім'ї бідного безграмотного селянина. Вчився у німецьких гімназіях в Іновроцлаві, Познані, Ополе, Рацибужі. Брав участь в патріотичних клубах самоосвіти. 1884 р. вступив до Лейпцигського університету, потім навчався у Вроцлавському університеті. Брав участь в польських і німецьких студентських організаціях. Двічі заарештовувався в 1887 р. за причетність до соціалістичного руху. Наприкінці 1880-х років поселився у Львові. Писав до газети «Kurier Lwowski» статті на літературні й політичні теми.

1904 в Львівському університеті здобув вчений ступінь доктора наук за дисертацію про лірику Теофіля Ленартовича. З 1909 року тут завідував кафедрою літературної компаративістики.

У третьому шлюбі був одружений на Марії Буніній (1911).

Був ректором Львівського університету (1921—1922 роки). З 1924 постійно проживав на віллі «Харенда» в Пороніні.

Творчість

• (1889) Poezje (Поеми)
• (1890) Chrystus (Христос)
• (1891) Z chłopskiego zagonu (З селянського поля)
• (1894) Anima lachrymas i inne nowe poezje (Слізна душа та інші нові поеми)
• (1895) Miłość (Любов)
• (1898) Krzak dzikiej róży (Кущ шипшини)
• (1901) Ginącemu światu (До світу, що гине)
• (1902) Salve Regina
• (1908) Ballada o słoneczniku (Балада про соняшник)
• (1911) Chwile (Моменти)
• (1916) Księga ubogich (Книга жебраків)
• (1921) Hymny (Псалтир)

Переклади

Каспрович самостійно досконало оволодів латинською мовою і старогрецькою, французькою, англійською та іншими мовами. Йому належать численні переклади на польську мову видатних творів світової літератури — Есхіла та Евріпіда із старогрецької, Шекспіра, Марлоу, Байрона, Шеллі, Кітса, Суїнберна, Вайлда з англійської, Гете та Шиллера з німецької, Рембо та Метерлінка з французької, Ібсена з норвезької та багатьох інших поетів і драматургів.