Історія дня[ред. • ред. код]

Його проголосила Генеральна асамблея ООН в 1992 році в кінці Десятиліття інвалідів на 47-й сесії у спеціальній резолюції. Проведення цього дня в Україні встановлено Указом Президента від 27.11.1993 № 566/93.

Мета

Генеральна Асамблея ООН закликала держави – члени ООН проводити подальшу інтеграцію в життя суспільства осіб з інвалідністю. Міжнародний день інвалідів привертає увагу до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя, акцентує увагу суспільства на переваги, які воно отримує від участі інвалідів у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей з обмеженими фізичними можливостями. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю в 1982 році і названа Десятиліттям інвалідів.

На сьогодні рівень інвалідізації мешканців планети становить більше 1 мільярда людей, або 15 відсотків населення Землі.За даними голови комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Тетяни Бахтеєвої, нині в Україні понад 2 мільйона 800 тисяч людей мають статус інваліда. Це 6,1 відсотка до загальної кількості населення. І майже 80 відсотків інвалідів – це люди працездатного віку. Головною причиною інвалідності у дорослих є хвороби системи кровообігу (35%), на другому місті –новоутворення, в тому числі злоякісні (23%), травми (8%), хвороби кістково-м’язової, ендокринної, нервової системи, психічні розлади та ін. Саме це обумовлює головну спрямованість роботи фахівців профілактичної медицини – подолання шкідливих звичок та нездорової поведінки киян, як факторів ризику головних причин інвалідності. Серед дитячого населення України – 2 відсотка інвалідів, або понад 167 тисяч дітей. Серед причин дитячої інвалідності на першому місці – вроджені порушення, далі —хвороби центральної нервової системи та розлади психіки і поведінки, великою мірою залежить від стилю життя батьків.

Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов'язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. За останні 10 років державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема, це закони України:

• «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
• «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали — внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
• «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»;
• «Про психіатричну допомогу» та інші нормативно-правові документи.

Створення робочих місць для інвалідів - питання, яке потребує першочергового вирішення. Бо розміри пенсій, на жаль, не дозволяють цим людям сидіти вдома або подорожувати світом. Крім того, людина з вадами має відчувати себе повноцінним членом суспільства.

Звісно, сучасне суспільство вже переймається проблемами інвалідів. Втім, як свідчать розповіді людей з особливими потребами, досить часто медичні працівники "не радять" їм мати дітей, або й взагалі відмовляються приймати пологи у інвалідів, не бажаючи мати проблем. Між тим ці люди особливо тягнуться до сімейного затишку і потребують тепла рідних рук. Тож якось нам усім разом треба вже переломити стереотипи своєї поведінки, щоб інвалідам, яких обійшла доля, було затишно жити з нами поруч.

На долю цих людей випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Їх мужність та оптимізм - взірець для інших. Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе людьми, як і всім нам. Ми всі рівні перед Богом.

Як і інші соціально пригноблені категорії, інваліди об'єднуються в первинні організації для того, щоб виражати свої погляди, вимагати дотримання своїх громадських прав. Як правило, цього дня проводяться різноманітні форуми, публічні дискусії у ході яких окреслюються тенденції, шляхи та засоби, якими інваліди та їхні родини можуть досягти духовної та матеріальної незалежності в житті.

У цей День всі повинні приєднатися до цієї міжнародної ініціативи і побажати всім, хто не байдужий цій проблемі, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідності інвалідів ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність - це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.