Andrea Rita Dworkin oli Ameerika radikaalse feminismi kirjanik ja vasakpoolne aktivist, kes on tuntimatu oma „pildist” pornograafia kohta.

Kasvas vasakpoolses juudi perekonnas, kirjeldas oma fantaasiaid luuletustes juba lapsest saadik. Õppis Kreekas, kus sai sotsiaalseks aktivistiks, osaledes kõige mitmekesisemates avalikes ja enamasti skandaalsetes aktsioonides:

kontraceptiivide legaliseerimise poolt koolides, abortide legaliseerimise poolt, Vietnami sõja vastu jne. Protestid ja osalemine sellistes või teistes üritustes said tema elukutsumuseks.

Olles avatud lesbiana, üllatas paljusid suuresti, kui ta abiellus avatud geiga John Stoltenbergiga.

Enne seda töötades Amsterdamis anarhistide keskkonnas, registreeris ta veel ühe abielu, kuid hilisemad vägivalda puudutavad avaldused olid väga rasked eristada tema töödes kirjeldatud fantaasiatest ja täitmata soovidest.

Tema feministlikud kirjutised, alates 1974. aastast, hõlmavad 30 aastat. Dworkin avaldus, püüdes kirjutada üheksat, väidetavalt teaduslikku kirjanduslikku raamatut, samuti kaht romaani ja jutukogu.

Tema põhipositsioon oli see, et iga erootiline ja pornograafiline avaldus soodustab vägivalda naiste vastu ja on vägistamiste põhjuseks, samas kui mees on a priori vägivalda ja kurjuse juur. Üks tema esimestest töödest on kriitikute hinnangul Marquise de Sade'i teose kohandamine (ümberjutustamine, plagiaat) tänapäevase pornograafia ja sellega seotud asjade mõistmisele.

Dworkin väitis järjekindlalt, et abielus on mees domineeriv, kellele vanamoodsate abielusuhete mõistmise järgi kuulub ka seks. Tema teoreesi aluseks on väide, et iga seksuaalne akt heteroseksuaalsetes suhetes (kaasa arvatud abielus) on vägivaldne, s.t. seda tuleb hinnata ainult vägistamisena. Isegi kui mõlemad abikaasad soovivad lähedust, on see väidetavalt vägistamine, sest, näete, seadus ei anna naisele võimalust keelduda mis tahes lähedusmomendi etapil. Seetõttu peaks seksuaalne lähedus (ka abielus) olema peetud vägistamiseks seni, kuni seksuaalsed suhted abielus kriminaliseeritakse ja vastavalt – seaduses on ette nähtud kriminaalvastutus mehele, kes abielus nõuab seksuaalset lähedust hetkel, kui naine talle keeldub.

Oma aktiivsas tegevuses, võideldes ja analüüsides erinevaid erootilisi väljaandeid ja filme, pööras ta sellele teemale nii tohutut tähelepanu, et mitmel korral saavutati vastupidine efekt – inimesed hakkasid tõesti huvi tundma, pöörates jälgitavatele töödele sageli palju rohkem tähelepanu, kui need väärt oleksid. Veelgi enam, tänapäeval hakkavad kirjanduses ja kinos ilmuma ja kindlustuma kunstiteosed – pornograafia kui kunst. Muidugi tuleb tunnistada – pole alust väita, et see on tema teenistus.

Üks fakt on vaieldamatu – Dworkin oli ja jääb üheks suurimaks pornograafia žanri tundjaks ja ekspertideks, sest on raske leida kedagi, kes oleks nii sügavalt ja põhjalikult teemasse sukeldunud, kirjeldades ja analüüsides seda isiklike tunnete järgi; samas ei saa neid töid nimetada teaduslikeks, vaid pigem obsessiivseks isiklikuks huviks.

Kuivõrd paradoksaalne see ka ei tundu, siis paljud Dworkini seisukohad on täpselt materialiseerunud kurikuulsas Istanbuli konventsioonis.

Українська (Ukraiņu valoda)

Андреа Ріта Дворкін була американською письменницею радикального фемінізму та лівою активісткою, яка найкраще відома своїм «аналізом» порнографії.

Виросла в ліво налаштованій єврейській сім'ї, з дитинства описувала свої фантазії у віршах. Вчилася в Греції, де стала соціальною активісткою, беручи участь у найрізноманітніших публічних і найчастіше скандальних акціях:

за легалізацію контрацептивів у школах, за легалізацію абортів, проти війни у В'єтнамі тощо. Протести та участь у таких чи інших заходах стали для неї своєрідним покликанням у житті.

Будучи відкритою лесбійкою, до великого здивування багатьох, вийшла заміж за відкритого гея Джона Столтенберга.

До того, працюючи в Амстердамі в анархістському середовищі, зареєструвала ще один шлюб, однак подальші заяви про насильство були дуже важко відокремити від описаних нею фантазій та нереалізованих бажань у її творах.

Її феміністичні тексти, починаючи з 1974 року, охоплюють 30 років. Дворкін висловилася, намагаючись написати дев'ять, ніби наукових, літературних книг, а також — два романи та збірку оповідань.

Її основна позиція полягала в тому, що будь-яка публікація еротичного та порнографічного характеру сприяє насильству проти жінок і є причиною зґвалтувань, а чоловік a priori є коренем насильства та зла. Один з її перших творів, за думкою критиків, є адаптацією (переказом, плагіатом) твору Маркіза де Сада до сучасного розуміння порнографії та всього, що з нею пов'язано.

Дворкін послідовно наполягала, що в шлюбі чоловік є домінантним, якому, за старомодним розумінням подружніх відносин, належить і секс. Основа її теорії — твердження, що будь-який статевий акт у гетеросексуальних відносинах (включно з шлюбом) є насильницьким, т.т. оцінюється виключно як зґвалтування. Навіть якщо обидва подружжя бажають близькості, це нібито зґвалтування, бо, бачите, закон не дає жінці можливості відмовитися на будь-якому етапі моменту близькості. Тому сексуальна близькість (навіть у шлюбах) повинна розглядатися як зґвалтування до того часу, поки сексуальні відносини в шлюбі не криміналізуються, і відповідно — у законі не передбачена кримінальна відповідальність для чоловіка, який у шлюбі наполягає на сексуальній близькості в момент, коли дружина йому відмовляє.

У своїй активній діяльності, борючись і аналізуючи різні еротичні видання та фільми, вона приділила цій темі стільки величезної уваги, що неодноразово досягався протилежний ефект — люди справді почали проявляти інтерес, приділяючи переслідуваним творам часто набагато більше уваги, ніж вони того заслуговували. Більше того, у наші дні починають з'являтися та зміцнюватися художні твори в літературі, кінематографі — порнографія як мистецтво. Звичайно, слід визнати — немає підстав стверджувати, що це її заслуга.

Один факт незаперечний — Дворкін була і залишається однією з найбільших знавців та експертів жанру порнографії, бо важко знайти когось, хто так глибоко та ґрунтовно занурився в тему, описуючи та аналізуючи її за особистими відчуттями; водночас ці твори не можна назвати науковими, а радше одержимою особистою зацікавленістю.

Яким би парадоксальним це не здавалося, але багато позицій Дворкін точно матеріалізувалися в сумнозвісній Стамбульській конвенції.